Золота підкова Львівщини   
Історія Золочева
У ХІІ ст. на місці сучасного
Золочева стояло місто Радече, яке було зруйноване монголо-татарами у ХІІІ ст.
Перша письмова згадка саме про Золочів сягає 1423 року. Тоді Золочів перейшов
від Кердеїв (відомий на Галичині рід) до Яна Менжика.
У 1427 році, в часи боярського правління, за
Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті
так званий Золочівський двір – будинок власника міста, вимурований з каменю, який
більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий
парафіяльному костелові для опіки над убогими.
У XV-XVII ст. Золочів успішно розвивається,
незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом,
додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурзьке
право. А зручне його розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел.
Справжнім золотим часом для Золочева був
період з кінця XVI до початку XVIII ст. За родини Собеських у місті будується
новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були 2
українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі – два
латинські і монастир ОО Василіан. У 1634 році Якуб Собеський (батько майбутнього
короля) заклав у місті кам’яний замок, який в даний час входить до Золотої
Підкови Львівщини. Від давнини до наших днів залишилася церква Св. Миколая на
лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI ст., зі слідами оборонної
архітектури. За радянських часів у церкві був атеїстичний музей.
В 1649 році Золочів спалили
татари, багато мешканців забрали у ясир. З цього часу місто занепало. 1671
року, перед війною з Туреччиною, майбутній польський король Ян Собеський
перебудував та укріпив замок. Але у 1672 році турецькі війська після
шестиденної облоги захопили замок та місто.
До 1737 року Золочів належав
Собєським. Наступним власником став Сандомирський воєвода Тарла, а потім -
Радзивіли. З 1772 року Золочів – у складі Австро-Угорщини. Австрійський уряд
закрив два латинські монастирі. Один з них віддали під церкву українській
громаді. Українська та польська громади обмінялися церквами. Так, поляки
забрали собі новий храм (Успенський костел), а українці отримали церкву
Воскресіння. За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів
закладаються так звані «спацери» - прогулянкові сквери.
З
XVIII ст. зберігся некрополь – старий міський цвинтар, на якому збереглися
поховання XVIІI – XX ст. тут поруч розташовані поховання січових стрільців, польських
повстанців (учасників бойових дій 1918-1920 рр.), радянських воїнів, вояків УПА
та німецьких військовополонених.
На початку ХІХ століття Золочів перейшов у
власність графа Лукаша Комарницького. У 1834 році воно перейшло у власність
австрійської корони. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон,
а із замку зробили в'язницю (нею замок був з 1872 до 1954 року. У червні 1941
року тут НКВД-истами було закатовано 649 безвинних українців). Зручне
розташування Золочева (на трасі між Львовом і Тернополем), відкриття залізниці
у 1871 році, сприяли розвиткові міста у ХІХ ст. Сюди на постійне проживання
їдуть заможні люди. Будинки, збудовані в ті часи, і досить вражають
вишуканістю.
Історія Золочівщини ХІХ ст.
також означена діяльністю видатного українця Маркіяна Шашкевича (1811-1843).
Він разом із однодумцями Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким організував
«Руську трійцю» - просвітительський гурток для, був натхненником видання першої
книжки українською мовою. Будучи священиком, впровадив літургію українською
мовою.
В 1918 році Золочів потрапив під владу Польщі,
у 1939 – Радянського Союзу.
Підгірці (Стрийський р-н)
Про те, що у Львівській області
є ще одні Підгірці (крім знаменитих Підгірців у Бродівському районі) знають
небагато. Підгірці – дуже старе село.
Вперше воно згадується у 1467 році. Замок тут виник у середині XVII ст., і саме
він був перебудований на початку ХІХ ст. Будівля благополучно простояла більше трьохсот
років. Останніми власниками замку-палацу були Браницькі, які перебували тут до
1939 року.
Навколо палацу є парк. Закладений він був
у кінці ХІХ століття і містив велику кількість цінних порід рослин, а також
різні прикраси у вигляді статуй і т.п. Звичайно ж, що зараз парк дуже запущений,
зарослий, і парком назвати його важко – так, якісь хащі.
У Підгірцях зараз будується нова
церква, достатньо велика.
Початки Олеського замку сягають XVIІIст.,
після того як було зруйновано татаро-монгольською навалою у 1241 році
Пліснеськ. В окремих історичних працях XIXст. першу згадку про Олесько датують
1327р. Однак ця дата не підтверджується письмовими пам’ятками.
За "Історією міст і сіл УРСР” Олесько,
розташоване в той час на межі Волинської та Львівської земель, переходить у
другій половині XIV ст. з рук в руки. У 1366 р. місто потрапило у володіння
Олександра Коріатовича, залежного від Польської корони; у 1370-1377 рр. - уже
під владою литовського князя Любарта і приєднане до Волині. У 1377 р. знову
угорський та польський король Людовик приєднав Олесько до своїх володінь, але
вже у 1382 р. воно знову опинилося під владою Любарта.
Конкретну і першу достовірну згадку про
замок Олесько зустрічаємо під 1390 р. (булла папи Боніфація IX, який дарував
замок в Олеську і Тустані Галицькому католицькому єпископові). Далі не маємо
ніякої згадки цю визначну історико-архітектурну пам'ятку аж до 1431 р., коли
Олесько стало опорним пунктом боротьби возз'єднання з Волинню. У листі великого
магістра хрестоносців з липня 1431 р. король Ягайло повідомляє про повстання
Свидригайла, "який допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв
замок у Збаражі, Крем'янці та Олеську".
В Олеську був у той час старостою Івашко
Преслужич Рогатинський. В замку засіли ленники Івашка — земляки з навколишніх
сіл (слід гадати, що це були нащадки бояр Пліснеська). Отже, крім Івашка, був
Масько Каленикович, Олехно Черемоський (на південний захід від Пліснеська є
село Черемошня), Івасько Мостич Кадлубиський (с. Кадлубиська між Ясеновим і
Заболотцями), Сеньк Смоленський (с. Смільно при шосе з Ясенова до Бродів),
Демко Жидівський, (с. Ожидів), Януш з Підгорець, Нег Старобродський, Лев Чеський
(с. Чехи – біля Кадлубиськ). Олеський замок облягали шість тижнів, але фортеця
вистояла. Щойно в кінці 1432 р. замок був здобутий військами короля, оборонцям
його повернено раніше конфісковані села.
У 1441 р. король Владислав Варненьчик
віддав "замок Олеський з містом та цілою округою" Янові з Сієни за
заслуги в обороні руських земель перед татарами. Після його смерті замок і
місто одержав син Петро, після нього дістали у спадщині по половині його дві
дочки, а за їхніми чоловіками замок перейшов до родин Каменецьких і Гербуртів.
До Олеського замку належала тоді ціла округа — аж до границь з Волинню.
У 1546 р. проведено межу між "Великим князівством Литовським і
Польською короною”. З цього документа довідуємося, що до "пана замку
Олеського” належали цілий сьогоднішній Бродівський район, частина Лопатинщини,
Олесько і села по Ожидів включно. У 1605 р. замок з містом і частиною сіл
перейшов до рук руського магната Івана Даниловича. У І629 р. в Олеському замку
народився майбутній король Ян III Собеський, а 10 років пізніше – Михайло Кори
бут-Вишневецький. Є дані про те, що на дворі Даниловича в Олеську перебував
батько Богдана Хмельницького - Михайло.
У 1636 році рід Даниловичів вимер, їхні
величезні маєтки дістались Якову Собєському – батькові Яна ІІІ, однак Собєські
більше перебували в новому – Жовківському замку. В середині XVIІст., тобто під
час визвольної війни, замок був частково зруйнований і лише в 1680 роках його
відбудовано, перетворено на королівську резиденцію.
У 1725 р. один із синів короля Яна Костянтин — продав Олесько Жевуським.
Цей рід довів замок, по суті, до руїни, а кращі речі, як уже згадувалося, були
перевезені в Підгірці. Незважаючи на величезні прибутки, які мали Жевуські,
вони через надто "веселий” спосіб життя потрапили у борги, маєтки пішли в
різні руки з молотка (1796р.).
В 1882 році замок перебрало галицьке
самоуправління, "законсервувало” його, забивши дошками, і так він стояв
напівзруйнований. Дві світові війни також завдали чималої шкоди замкові, а
внаслідок кількох пожеж він остаточно перетворився на руїну. Лише після війни
постало питання про реставрацію замку.
Тепер тут музей-заповідник Х-XVІІІ ст. "Олеський замок" — від
Львівської картинної галереї, експозиція якого відтворює атмосферу
культурно-мистецького життя минулих століть.
У музеї зібрано твори живопису, скульптури, ужиткового мистецтва Х-XVIII
ст., які представляють складний період у розвитку мистецтва західно-українських
земель. Більшість експонатів виставлено вперше. В Олеську варто ще оглянути
цікаві надгробки на місцевому кладовищі, де є роботи в стилі скульпторів
Шімзерів, готичний костел, фундований у 1481 р., біля якого стоїть кругла
дзвіниця у вигляді потужної оборонної вежі та рештки оборонних валів, що колись
оточували місто. Їх залишки частково збереглися за кладовищем при дорозі до
Підгірців.
| 
