м. Яремче – с. Манява   
Яремче —
низькогірний курорт, розташований на висоті 525 - 560 метрів над рівнем
моря, в надзвичайно мальовничій
улоговині між горами на березі річки Прут.
Перша історична
згадка про Яремче датуєтьcя 1787 роком. За легендою назва походить від імені
гуцула Яреми Годованця, який першим оселився на цій території.
Вже з ХІХ
століття Яремче розвивалось як селище дачного типу. Будівництво в 1893-94 роках
залізниці Станіслав–Вороненка, яка призначалася для вивезення лісу у промислові
райони Австро-Угорщини, спричинило розвиток туризму. Ця залізниця, як
інженерно–комунікаційна магістраль, прокладена в складних гірських умовах, є
пам"яткою інженерного мистецтва. Завдяки цьому, а також унікальним природним
ландшафтам, Яремче стало відомим відпочинковим центром України. Сюди приїжджали
відпочиваючі з Відня, Варшави, Кракова, Львова та інших міст. У 1894-1907 роках
у місті Яремче було побудовано 70 вілл.
В 1977 році місто
Яремче віднесено до категорії міст обласного підпорядкування з включенням у
межі міста населених пунктів: Яремче з мікрорайонами Ямна та Дора, смт.
Ворохта, сіл: Микуличин, Татарів, Яблуниця, Паляниця. Територія міста Яремче з
підпорядкованими населеними пунктами називається територією Яремчанської
міської ради.
Майже половина
території Яремчанської міськради – 31 тис. га розташована в межах Карпатського
державного природного національного парку – першого в Україні, утвореного в
1980 році.
В Яремче
зосереджено ряд пам’яток історії та культури, цікавих туристичних обєктів
- церкви св. пророка Іллі (30-ті ХХ ст.)
та Архистратига Михаїла (XIX ст.) в Дорі; церква Успення Богородиці в Яремчі
(XIX ст.); церква Івана Милостивого в Ямній (1840р.); пам’ятка архітектури
дерев’яний ресторан «Гуцульщина»; два сувенірних ринка народного мистецтва
Гуцульщини; скелі та камінь Олекси Довбуша; 2 джерела мінеральних вод; вольєр з
оленями, козулями та кабанами; памятник партизанам-ковпаківцям та знаменитий водоспад
Пробій.
Сьогодні Яремче безумовно є одним з прекрасних куточків
Українських Карпат.
Велике село Манява
(3.5 тис. жителів) розташоване на берегах річки Манявки. Воно стало відомим
завдяки православному монастирю Манявський скит, що сховався в густому лісі на
правому березі річки.
За легендою скит
заснували ченці, що втікали на початку 1240-х років із розореної ордами хана
Батия Києво-Печерської лаври. Через півтораста років татари добралися і сюди,
знищивши культовий притулок. Відродження скиту почалося в 1608 році, коли в ці
місця прийшов чернець-схимник, уродженець Тисмениці і випускник Острозької
академії Іов Княгиницький, що прожив до цього 12 років в Афонському монастирі,
що у Греції. В 1611 році був заснований скит, що вже через десятиліття отримав
самоврядування і незалежність.
ХVІІ і ХІІІ
ст. стали часом розквіту і слави
монастиря. Скиту підпорядковувались понад 500 православних монастирів Польщі,
Болгарії, Румунії. Він мав статус трибуналу при виборах Львівських православних
єпископів і виданні церковних книг. Авторитет монастиря був дуже високий навіть
серед католиків – його патронували Потоцькі, а пожертви надходили навіть від
польських королів.
У скиті
відповідно до заповіту похований гетьман Іван Виговський, а в’їзна
вежа-дзвіниця побудована на кошти легендарного корсунського полковника С.
Морозенка. Ченці викуповували з татарського полону співвітчизників, навчали
дітей у відкритих при монастирі школах - богословській та іконописній, якою
кілька років керував знаменитий український художник, ієромонах І. Кондзелевич.
В 1724 році кримські татари після довгої облоги розгромили монастир. Він знову
відродився, але в 1785 році Манявський скит, останній бастіон православ'я в
Західній Україні, був закритий Австрійською владою за настійним проханням
конкурентів – греко-католицьких священиків-василіан. Багатообіцяюча легенда
говорить, що, залишаючи монастир, ченці сховали в численних підземних
приміщеннях незліченні багатства. В 1970-ті роки напівзруйнований монастир
вирішили перетворити на музей і провели капітальну реконструкцію: відновлені
Висока та інші вежі скиту, стіни, келії і господарські будівлі. У 1998 році
скит повернули у лоно православ’я, а в 2003 році на старому фундаменті
відбудована дерев'яна Хрестовоздвиженська церква.
За 380 метрів від
скита, якщо піднятися вверх крутосхилом, можна побачити Блаженний камінь -
унікальний, створений самою природою кам’яний грот. Перші відомості про камінь
сягають ХІІІ ст. На вигляд – це кам'яна брила, що нагадує пащу велетенського
звіра. З середини пащі тоненькою цівкою витікає вода. За давньою легендою у
гроті Блаженного каменя поселилися двоє ченців. І жили вони тут, аж доки не був
збудований скит, довго і багато молилися у своїй обителі, тому і набрала вода,
що витікає з-під каменю, цілющих властивостей. А зцілює вона тіла і душі тих,
хто живе з вірою у серці.
У декількох
кілометрах від скиту вверх за течією річки розташований Манявський водоспад.
Він є найвищим у Карпатах - висота падіння води досягає 16 метрів.
|
